Життя без дітей: чайлдфрі по-українськи

     Бажання «обійтися без дітей» чи принаймні відтермінувати їх появу набуває в Україні дедалі більшого розповсюдження.

Це відбувається, по-перше, через посилення впливу західного способу життя. Що це означає?

Україна – унікальна держава, яка поєднує у собі східну і західну філософію. З одного боку, колективізм і родинні цінності, з іншого - індивідуалізм і значення особистих досягнень і лідерства. Жінка в нашому суспільстві дедалі міцніше закріплюється в офісі, отримує гідну заробітну платню і відповідне навантаження, але плюс до цього їй пасує бути хорошою господинею, уважною матір’ю. Сексуальна революція, яка в Америці вже давно сталася, в Україні перебуває у перманентному стані через описаний конфлікт цінностей. І цей конфлікт пари (не лише жінки) вирішують для себе, часом, тим, щоб з роллю матері почекати.

По-друге, інститут сім’ї дійсно вже не є суворо регламентованим. Молоді люди частіше надають перевагу громадянському шлюбові і спільному проживанню перед офіційною реєстрацією. Через це «родина» вже не може чинити такого тиску на молодят, мовляв, а коли ж у вашому гніздечку з’являться пташенята?

По-третє, інформаційне суспільство змінює доба суспільства емоційного. Більшої ваги приділяється саме отримання задоволення, емоцій, вражень тут і тепер. Сприяє цьому ціла індустрія розваг – починаючи мас-медіа й кіно і завершуючи екзотичним туризмом і вживанням психотропних препаратів. Підвищення купівельної спроможності примножує потреби, які «слід» задовольнити до народження дітей.

По-четверте, у пресі, отже, і у громадській свідомості почало виринати поняття «кідалт» (від англ. «kid» & «adult») – доросла дитина, яке переважно стосується чоловіків, які у своїй поведінці часто бажають залишатись дітьми (їм це не перешкоджає, між іншим, посідати впливові посади). Просто гра (в широкому сенсі) є пріоритетною для «кідалтів». Як наслідок, заводити дітей для них – завелика відповідальність і дуже сумнівна розвага. Дружини «кідалтів», міркуючи над продовженням роду, роблять висновок, що другої дитини їм наразі не потрібно.


Я особисто вірю в те, що люди можуть змінюватись. Жінки найуразливіші для ідей ЧФ між 23 і 35 роками. Тобто в період між закінченням навчання, здобуттям і опануванням професії і певною фертильною межею. У чоловіків після 30-ти років також можлива зміна ставлення до дитини, коли вони можуть прагнути не просто дитини, а, наприклад, спадкоємця.

Варто усвідомлювати, що неготовність народжувати дитину часто прикривається певними «логічними» причинами, які до дійсних психологічних передумов не мають нічого спільного. Наприклад, «для створення повноцінної сім’ї мало 1-кімнатної квартири, чи відсутність автомобіля, чи нова сходинку у кар’єрі, чи несприятлива політична ситуація…» - причин може бути безліч, навіть особливості гороскопу. Насправді ж за цим усім можуть стояти підсвідомі страхи, залежність від власних батьків, особистісна слабкість і неспроможність прийняти відповідальність. Вони не зникатимуть ані з появою кращого житла, ані з новими звершеннями на професійній арені. Саме усвідомлення глибинної мотивації ЧФ, пропрацювання внутрішніх конфліктів можуть стати умовами народження нової гармонійної і повної сім’ї.


Важливо розібратися, чи "свідома" відмова від народження і виховання дітей. Якщо людина не обманює сама себе уявними причинами, а чітко розуміє, чому вона не хоче дітей, у неї є більше шансів на щасливе і наповнене життя. Або ж на вирішення своїх несвідомих задач (дуже не люблю використовувати слово «проблема»). Якщо ж замість свідомого рішення особа сама себе заплутує численними «якщо» і «але», мир і гармонія із собою та із партнером під загрозою.

У зрілому віці приходить час підводити підсумки прожитого життя. І відсутність дітей може породити переживання пустки і провини, жаль за не вчиненим. Самотні набагато гостріше переживають смерть дружини чи чоловіка. Високий ризик розвитку депресивних розладів.

Переважна більшість моїх клієнтів, представників ЧФ були жінки. Звичайно, запит на психотерапію не був: «Я не хочу дітей, що мені робити?». Різні особисті причини приводили їх до мене. І ось що характерно: розв’язання заплутаних, наповнених образою стосунків із матерями, «відпускання» ненароджених дітей (аборти, викидні), одужання від депресій, через які часто жінки тікали у роботу, психологічне дорослішання, коли внутрішня маленька дівчинка поєднувалась із внутрішньою ж зрілою жінкою – всі ці зміни призводили до кардинальної зміни ставлення до питання вагітності і дітонародження.

Так є, що з любові чоловіка і жінки народжується дитина. Насправді, важливим компонентом є любов кожного до самого себе. І це прекрасно.

Автор статті: психолог Валентина Паробій.